Які види діагностики гіперплазії передміхурової залози

• Клінічна. Наявність двох і більше симптомів дозволяє припустити наявність гіперплазії передміхурової залози,
  Пальцеве дослідження передміхурової залози – допомагає зрозуміти, чи немає в залозі щільніших ділянок, які можуть бути ознаками раку передміхурової залози та означатимуть, що подальше обстеження слід передати онкологу;
• УЗД. Для діагностики гіперплазії передміхурової залози використовується переважно трансректальне УЗД. Його використання може бути неприємним, однак, цей метод дозволяє дати точну оцінку передміхуровій залозі, ступеню гіперплазії та небезпеки з точки зору злоякісного переродження. Іноді гіперплазію передміхурової залози можна оцінити і за допомогою абдомінального УЗД, але це стосується вже відносно пізніх стадій гіперплазії;
• Загальний аналіз сечі для розуміння, чи є ознаки циститу,
  Урофлоуметрія – дослідження, яке показує швидкість потоку сечі. Досвідчені лікарі використовують цей метод для того, щоб дізнатися, наскільки аденома передміхурової залози звужує сечові протоки;
• Контрастна пієлографія – внутрішньовенно вводять контраст і виконують рентгенівський знімок нирок і сечових шляхів, що виходять із них, цей метод використовують для оцінки прохідності сечових шляхів;
• Цистоскопія — визначення прохідності уретри і стану сечового міхура за допомогою введення спеціального приладу – цистоскопа в порожнину сечового міхура;
• Уродинамічне обстеження – визначення об’ємної швидкості сечі за допомогою введення в сечовий міхур і пряму кишку спеціальних датчиків тиску і приладу під назвою урофлорометр. У сечовий міхур вводиться фізіологічний розчин і пацієнту пропонується помочитися на спеціальний прилад – урофлурометр. Це складний і неприємний для пацієнта, але точний метод, що використовується перед пластичними операціями на сфінктері сечового міхура і сечових протоках;
• Аналіз крові на простатспецифічний антиген (PSA) — дозволяє дуже точно визначити наявність раку передміхурової залози;
• Біопсія — береться під час трансректального дослідження за наявності підозрілих на рак утворень передміхурової залози.

Як лікують гіперплазію передміхурової залози в найкращих закордонних клініках

Не всі форми гіперплазії передміхурової залози потребують лікування. Якщо ступінь гіперплазії відповідає віку пацієнта, немає ознак злоякісності, і якість життя пацієнта не страждає, медична допомога в цьому питанні обмежується регулярними оглядами в уролога.

Безопераційне лікування гіперплазії передміхурової залози

На ранніх стадіях захворювання можливе медикаментозне лікування. Не існує ліків, спрямованих безпосередньо на лікування гіперплазії передміхурової залози, проте такі препарати, як альфа-блокатори та інгібітори 5-альфа-редуктази, сприяють розслабленню гладких м’язів простати та сечового міхура і зменшенню симптомів.

Хірургічне лікування гіперплазії передміхурової залози

Найчастіше й найефективніше – це оперативне лікування. Може проводитися за допомогою відкритої або лапароскопічної операції – ці методи можуть застосовуватися в дуже літніх чоловіків або в разі задавненої форми хвороби, бо можуть мати негативний вплив на ерекцію.

Сучасні методи лікування гіперплазії передміхурової залози

• Трансуретральна резекція — золотий стандарт у видаленні передміхурової залози. Досвідчений хірург зарубіжної клініки виконує процедуру ендоскопічним доступом через уретру без розрізів, що практично не викликає больового синдрому. Зникнення симптомів гіперплазії передміхурової залози відбувається через 1-2 дні після операції. Найкращі результати в плані збереження потенції та відновлення функцій (тонус сечового міхура, відсутність фіброзних змін у сечових шляхах) дають операції на роботі да Вінчі.
• Гольмієво-лазерна енуклеація передміхурової залози (HoLEP). Видалення патологічних тканин передміхурової залози за допомогою лазера. Під дією лазера тканини фрагментуються, після чого видаляються спеціальним модератором. Застосовується для безопераційного видалення передміхурової залози великих розмірів.
• Емболізація передміхурової артерії — склеювання артерій, щоб тканини, які їх оточують, не могли рости і розвиватися. Застосовується рідко, за неможливості видалити всі патологічні тканини і необхідності зменшити симптоми одночасно.